ІСТОРИЧНА    ДОВІДКА

про Буський районний суд Львівської області

(від перших згадок до 2020 року)

Історія створення судової влади

в Буському районі Львівської області

       Буськ – одне з найдавніших міст України. Територія Буська була заселена вже в кам’яну і бронзову добу (в III—II тисячолітті до н. е.), про що свідчить поховання доби неоліту, виявлене на території міста в 1937 році, та рештки поселення бронзової доби, відкриті на околиці міста археологами. Назва міста, очевидно, походить від назви ріки Буг. Так, в Іпатіївському літопису про слов’ян, які жили в цій місцевості, зазначається про те, що «Бужане, зане седоша по Бугу, поселе же Волиняне». Вірогідно, що звідси й походить назва міста. Історичне літочислення міста починається від 1097 року – року першої літописної згадки про нього у «Повісті минулих літ» (1097 р.), коли під час міжусобної війни тут перебував в облозі Володимиро-Волинський князь Давид Ігоревич. Реальна ж історія Буська – відтинок VІ – VІІ ст., коли він (за гіпотезою М.Грушевського) був столицею племені бужан, які у цей період разом з дулібами та волинянами населяли Волинський регіон. Місто Буськ (старовинна назва Бужеськ) – місто з типовим середньовічним плануванням та унікально-збереженою системою оборонних фортифікацій Х- ХVІІ століть. Давній Буськ, знаходячись серед рік і боліт, був зручним для оборони місцем. Територія, на якій розташоване місто, нагадувала собою своєрідний півострів, який під час повеней ставав важко доступним. З метою кращого захисту міста від нападу ворогів, півострів був перекопаний кількома глибокими ровами («перекопами»), що заповнювались водами Західного Бугу і Полтви. У ХІІІ ст. добре укріплене місто-фортеця Буськ відіграло роль форпосту на рубежах Волинського, а згодом і Галицько-Волинського князівства. В 1411 р. місто, одним із перших в Галичині, отримало Магдебурське право. Невід’ємним атрибутом міського самоуправління став герб міста, на якому зображено бузька (лелеку). Народна етимологія пов’язує назву міста з діалектною назвою лелеки (бузьок, бузька), що зображений на міській геральдиці і з образом якого повязана легенда про заснування міста (в основі сюжету легенди оповідь про те, як лелека (бузьок), який кружляв у повітрі над густим лісом, начебто допоміг дружині князя Давида Ігоровича вибратися із болот на суху горбисту місцевість, де князь звелів спорудити укріплення майбутнього міста). Через Буськ протікають річки Солотвина, Рокитна, Рудна, Молдова, Західний Буг, Полтва. Ще в 60-х роках XIX століття сполучення центра міста з передмістями підтримувалось, здебільшого, через насипані греблі та близько 68 більших і менших мостів і кладок з двох-трьох дощок на високих опорах. Під час повеней населення користувалося човнами і паромами. Через це деякі письменники називали Буськ «Галицькою Венецією». Підйом ремесел та громадського життя міста стався у XVI століття. У 1506 році населення домоглося права на заснування воскобойні. В 1578 році засновується папірня. Хоч вона в 1714 році і була знесена під час повені, проте в кінці XVIII століття її було відновлено. Місце, де було колись виробництво паперу, і понині жителі міста називають «папірнею». Є відомості, що на папері, виробленому в Буській папірні, яка функціонувала протягом 1539-1641 рр, друкувались книги першодрукаря Івана Федорова у Львові, «Острозька Біблія» (1581р.), на якій нині присягають Президенти України. Буськ в першій половині XVI століття став одним з помітних центрів культури та освіти західноукраїнських земель. В той час провідниками культури та освіти були братства (організації українських міщан). Таке братство і школа при ньому існували в Буську. У зв’язку з тим, що друковані книги були дорогими, вчителі братських шкіл часто займались переписуванням рукописних книг. З них збереглась книга «Соборний цвітоносний», переписана в 1621 році в Буську Яковом Чайкою, родом з с. Гаїв. Саме з економічним підйомом і розвитком міста у цей період в історичних документах можна знайти багато спогадів про суд. Так, між королівськими старостами і ремісниками, міщанами, виникали часті конфлікти. Особливо терпіли від самоуправства старост мешканці передмість Довгої сторони, Волян і Підзамче. Старости, відібравши в них землю, примушували їх виконувати різні повинності. В пошуках захисту від свавілля старост міщани неодноразово порушували справи в суді. На сьогодні збереглися акти та документи (у вигляді розрізнених паперів, книг та їхніх фрагментів) земських (повітових) і гродських судів. В Буську суд вів діловодство за подвійною системою – акти спочатку записували «начорно» в «книги протоколів» (за скороченим формуляром, без вступних і кінцевих діловодних клаузул), а пізніше переписували у «Книги індуктів реляцій». Це сприяло чіткому поділові книг на ті, які містять: а) записи публічних актів (Akta publica) – ці акти підлягали заг. (публічному) оголошенню і слугували підтвердженню правових відносин; б) записи допоміжних актів, що створювались у канцеляріях земств і гродів та використовувалися для внутр. і поточних потреб суду. Велися також книги довідкового характеру. Кожний із цих типів книг поділявся на підтипи відмінних за своїм змістом добірок актів. Цей поділ характерний насамперед для Буського суду та судів Белзького та Руського воєводств. Наприклад, земські суди вели книги записів публічних актів з різних питань, що стосувалися тимчасових чи постійних («вічних») угод та умов щодо земельних маєтків; книги записів заяв, донесень і зізнань; книги й добірки актів перебігу судових процесів; книги декретів; книги реєстрації розглядуваних судом справ у спірних питаннях, а також різні допоміжні книги. Слід зазначити, що діловодство у суді в Буську велося латинською мовою. Латинська мова неподільно панує в актах Буського суду до 1543. Пізніше дозволено вживати польську мову. Але писарі часто за традицією продовжували використовувати латинську мову. Українська, польська чи німецька мови вживалися лише під час зачитування вироків (залежно від національності підсудної сторони), а також у записах, що робилися з оригіналів документів попередніх сторіч. У XVII ст. українська мова вживається в цих записах переважно у транслітерації латиною (у «Книгах індуктів реляцій»), водночас у заявах, протоколах зізнань тощо підписи прохачів чи заявників-українців фіксуються українською мовою. Усі акти й документи у Буському суді складала канцелярія, власне канцеляристи, які поділялися на вищих та нижчих урядовців. На чолі канцелярій, як і суду, стояв воєвода або староста, який, як намісник короля, гарантував їхні права і обов'язки, здійснював постійний нагляд за діловодством й зберіганням на належному рівні архіву. До урядовців вищої категорії, поряд із суддею та підсудком, належав земський чи гродський писар. У XVII–XVIII ст. з'являється посада помічника писаря, т. зв. Підписаря, яка існувала також у Буському суді. Він належав до урядовців нижчого рангу, займався виключно внесенням актів до книг. Спочатку над створенням актів та документів – від прийняття заяв і до складання судових рішень (ухвал) – працювали усі урядовці, пізніше, коли гродський писар отримав право самостійно розглядати окремі справи у суді на т. зв. скаргових рочках, діловодством канцелярії відав регент канцелярії. У XVIII столітті у Буську ліквідовані магнатські й церковні юридики. Реформовано асесорський суд, вищу судову інстанцію для королівських міст. Після окупації Австро-Угорщиною, судовими і фінансовими справами відало відомство, безпосередньо підпорядковане Відню. Тобто – Буський суд також отримав таке підпорядкування. Саме в цей час влада отримала свій поділ на законодавчу, виконавчу і судову.

        Слід зазначити, що суди в той період часу поділялись на земські (повітові) та – гродські. Повітові суди - для вирішення спірних справ, розглядали лише цивільні суперечки шляхти (переважно майнові), однак згодом коло їхнього відання значно розширилося, і в них по суті зосередилася вся цивільна юстиція. Карними справами займались гродські суди. Гродський суд – становий кримінальний суд До його компетенції належали справи за т.зв. старостинськими артикулами: напад на будинок шляхтича, підпал, розбій на дорозі, наруга над жінкою тощо. У XVII столітті гродський суд в Буську був ліквідований, карні випадки передані до відома повітового суду, який отримав всю повноту судової влади у місті. Судовий процес був безпосереднім. Норми процесового права не були відокремлені від норм права матеріального. Засобами для виявлення злочинця були копа (збори сільської громади), «гоніння сліду» та «свод», а також домашня ревізія у присутності возного й свідків. Докази, що підтверджували позов, називалися доводами, а ті, що заперечували, – відводами. За вагою доказової сили доводів виділяли: присягу, визнання, грамоти (урядові й приватні), оглядини та речові докази, показання свідків (приватних та урядових), жереб і допити з тортурами. Останні застосовувалися тільки до людей «нижчих» станів у присутності двох-трьох свідків. За нетяжкі злочини на винних накладали грошові штрафи. Вбивство каралося згідно зі становою належністю загиблого. Подвійними («совітими») карами охороняли жіночу честь. Вирок виносився не пізніше, ніж за три дні після завершення слухання справи. Він міг бути остаточним або умовним. На судові вироки могла подаватися апеляція. Місцем, де знаходився останнім часом повітовий суд була домінуюча висота над містом – де зараз розташована Буська Ратуша (збудована за всіма канонами у XХ столітті). Нині Буський районний суд розташований у історичному подвір’ї Костьолу Святого Станіслава (XVIII століття). Св. Станіслав, єпископ і мученик, є символом захисника пригноблюваних від тих, хто зловживає владою, уособленням пастиря, який віддав життя, захищаючи паству. Буськ – рідне місто президента ЗУНР Євгена Петрушевича (1863-1940 рр.), сестер Марії, Даниїли і Ніни Байко – заслужених артистів України, лауреатів Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Тут народився філолог-славіст, мистецтвознавець, професор Львівського університету Іларіон Свенціцький (1876-1956 рр.), доктор богословських наук, єпископ Йосиф Боцян (1879-1926 рр.). Буськ пишається паралімпійським чемпіоном 2016 року у Ріо-де-Жанейро, фехтувальником Антоном Дацком, героїнею Революції гідності, безстрашною медсестрою Марією Матвіїв. Серед пам’яток архітектури: церква Св.Парасковеї, церква Св. Онуфрія, церква Св.Миколая, синагога і костел Св.Станіслава, палац графа Бадені. Впродовж останніх років у Буську споруджено пам’ятник президенту Західноукраїнської Народної Республіки Євгенові Петрушевичу (2008 р.), пам’ятник Скорботи (2007 р.).І

Буський районний  суд Львівської області знаходиться за адресою: Львівська область, м. Буськ, вул. Паркова 14.

Основний КВЕД:

84.23: Діяльність у сфері юстиції та правосуддя.

12 грудня 1966 року на основі Буського, Милятинського, Краснянського судів було створено Буський народний суд. Штат суду складався з 4 чоловік, а саме : суддя Дмуховський В.Д., секретар суду Шабат М.І., секретар судових засідань Чучман А.І., діловод-друкарка Горошко А.В.

З 1967 року суддею Буського народного суду працював Мартинюк М.

Законом УРСР «Про судоустрій УРСР» в ред. 05.06.1981р. було збережено раніше існуючий порядок обрання суддів та передбачалось, що районний (міський) народний суд утворювався в районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районі в місті. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися громадянами району, міста, району в місті на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років. Проте був змінений порядок обрання голови відповідного суду. У ст. 23 Закону було передбачено, що при обранні двох чи більше народних суддів районна, міська, районна в місті Рада народних депутатів затверджує на сесії голову відповідного районного (міського) народного суду з числа обраних народних суддів. Подання в цьому питанні вноситься начальником відділу юстиції виконавчого комітету обласної, Київської міської Рад  народних депутатів.

          З 1982 року суддею Буського народного суду стає Дякович В.П.

У 1990 році на посаду судді прийнято Журибіду  Б.М. На посадах суддів з 1992 року працювали Галапац І.І., Журибіда Б.М., з 1993 року – Бадівська І.В., з 2004 року – Дем»яновський Г.С.

Законом України «Про судоустрій України» від 24 лютого 1994 року  визначено,  що судді районних (міських) судів обираються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів строком на десять років.

24 лютого 1994 року внесено зміни до Закону УРСР «Про судоустрій» від 05 червня 1981 р. № 2022-х, в статті 20 у редакції Закону України «Про судоустрій» від 24 лютого 1994 року № 4017-ХІІ – районні (міські) народні суди  перейменовані на районні (міські) суди. Відповідно - Буський народний суд Львівської області перейменовано у Буський районний суд Львівської області.

Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, обираються на п'ять років. Голова районного (міського) суду і його заступник з числа обраних суддів затверджуються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів за спільним поданням Голови Верховного Суду Республіки Крим та Міністра юстиції Республіки Крим, голови обласного, Київського та Севастопольського міських судів і начальника управління юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Із прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року та прийняттям змін до Закону України «Про судоустрій України» у редакції від 21 червня 2001  року був встановлений існуючий нині порядок обрання (призначення) суддів місцевих судів. Так, у ст. 22 зазначеного Закону передбачалось, що судді місцевих судів обираються Верховною Радою України безстроково у порядку, встановленому законом. Судді місцевих судів, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються Президентом України строком на п'ять років у порядку, встановленому законом.

До  грудня 1999 року  найважчим покаранням у судовій системі України була  смертна кара, видом якої  в новітній Україні  завжди був розстріл. 29 грудня 1999 року  Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв'язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу України, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України.

З 2002 року відповідно до Закону України «Про судоустрій України» Буський районний суд Львівської області підпорядковується Територіальному управлінню  державної судової адміністрації в Львівській області в адміністративних питаннях, в процесуальних – Апеляційному суду Львівської області та Верховному Суду України.

Відповідно до Наказу Президента України  «Про призначення суддів» № 1001/2002 від 11 листопада 2002 року на посаду судді Буського районного суду Львівської області призначено Мельника Сергія Романовича.

У 2005 році, у зв’язку із прийняттям Кодексу  адміністративного  судочинства  України, Буський районний суд Львівської області також розглядає окремі категорії справ публічно-правового характеру   щодо  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  тощо,  та, відповідно отримує додаткове процесуальне підпорядкування за зазначеними вище категоріями справ Львівському апеляційному адміністративному суду, Вищому адміністративному суду України. Іншу частину спорів у порядку адміністративного судочинства, які не підсудні Буському районному суду, розглядає Львівський окружний адміністративний суд.

У зв’язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року  у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п'ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій України» (справа про звільнення судді з адміністративної посади), яким дано роз’яснення щодо відсутності повноважень у Президента України на призначення суддів на адміністративні посади, повноваження щодо призначення суддів на адміністративні посади до врегулювання цього питання в законодавчому порядку на підставі Рішення Ради суддів України «Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад» від 31.05.2007р. № 50 покладено на Раду суддів України.

           На початку 2009 року була звільнена з посади судді  Бадівська Ірина Василівна у зв’язку із виходом на пенсію.

          Згідно Указу Президента України «Про призначення суддів» № 320/2009 від 13 травня 2009 року на посаду судді Буського районного суду Львівської області призначена Шендрікова Ганна Олександрівна. 

          Відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» № 802 від 06 серпня 2010 року на посаду судді Буського районного суду Львівської області призначено Коса Ігоря Богдановича. 

У 2010 році згідно переліку змін до штатного розпису Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області введено посаду заступника керівника апарату Буського районного суду Львівської області.

09 лютого 2018 року через важку хворобу померла суддя Бадівська Ірина Василівна.

Згідно рішення Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2019 року № 2203/0/15-19, Мельника Сергія Романовича звільнено з посади судді Буського районного суду Львівської області у відставку.

             Апарат суду складається з 12 державних службовців, 4 помічників суддів,  та 1-го технічного працівника, більшість державних службовців мають вищу юридичну освіту, що забезпечує якісну підготовку справ до розгляду, та які є перспективними працівниками для поповнення суддівського корпусу.

Згідно штатного розпису до складу Буського районного суду Львівської області входять такі працівники: голова суду, троє суддів, помічник голови суду,  троє помічників суддів, керівник апарату, заступник керівника апарату, двоє консультантів, старший секретар суду, секретар cуду, судовий розпорядник, головний спеціаліст з інформаційних технологій, четверо секретарів судових засідань,  прибиральник службових приміщень.